Прогулюючись по пустелі

Максим Гах, автор роману «П'ятий парк» і низка оповідань-переможців літературних конкурсів, цього разу представляє нетиповий для нашого літературного ландшафту збірник короткої прози. Тихий, зважений і стилістично відшліфований авторський голос майже ніколи не підвищується до занадто гучних регістрів, втім, це не заважає йому вести захопливу розповідь про речі незвичайних, химерних і до болю знайомих одночасно. Абсолютно різні за сюжетом та концепції, представлені в збірнику оповідання об'єднує завуальоване, нерідко винесене за дужки тексту відчуття екзистенціальної тривоги. Воно проступає крізь нашарування життєвих обставин, нагадуючи, що повсякденність — лише декорація, покликана приховати якусь глибинну, основну таємницю буття, яка готова нам розкритися в будь-який момент. У той час як ми наполегливо залишаємося у своїй подорожі по пустелі реальності. Збірник оповідань Максима Гаха є найкращим підтвердженням того, що після тривалого перебування в тіні переданої літератури нова українська проза все впевненіше заявляє про себе. Реєстрація звучання оповідань, що увійшли до збірки, — від спогадів про втрачену в какофонії дорослого життя музики дитинства до звіту про діяльність компанії, що керує людськими долі, від марсіанських марсіанських хронік до болю знайомим вітчизняним читачам провінціального дзвону до першого туру. Але, попри концептуальну й сюжетну різноманітність, є одна тема, яка червоною ниткою проходить через усю збірку — тема переходу від звичного "позісь і тепер" до трансцендентного "там". Саме ця ідея утворює той міцний фундамент, на який, подібно до теракотової вежі з однойменної розповіді, спирається ретельно вибудована конструкція цієї часом дивовижно затишної, часом тривоги прози.