Гібридна топографія

Ми звикли до стабільності географічних карт і непорушності кордонів. Коли навесні та влітку 2014 р. межі держави раптом стали по-новому перефарбувати, це виявилося шоком для більшості українців — тієї більшості, яка вважає, що Україна — це частина кардинального європейського простору з чітко встановленими порушеннями норм, обов'язковими для виконання. Однак спроба пересунути державні кордони, хай якою б авантюрною вона здавалася в умовах XXI століття, вдалося. Може якраз завдяки вдалому поєднанню різних маніпулятивних технологій. Тобто, не стільки через озброєну агресію сусідньої країни (хоча її важко відкинути), скільки через спритність використання інформаційних ресурсів, у яких затиралася відмінність між правдою, напівправдою та вигаданою. Це наочно показало всю силу символічного капіталу, яким є сучасна система інформації, тобто капітал культури.

"Що ж стосується вибору творів для аналізу, то його визначили три критерії. По-перше, охоплені увагою топових письменників, які істотно впливають на громадську думку та вміють сконцентрувати ключові проблеми нашого часу. резонанс, активно продуманий і дискутований у публічній сфері.В-третє, автор не відмовиться від суб'єктивності, тому залишив також нішу для власного вибору, продиктованого приватним смаком або відчуттям актуальності.Так чи інакше, у книзі будуть суджені твори Софії Андруховича та Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Володимира Лева, Набриди Мориквас, Володимира Рафеєнко, Василія Шкляра та ін. Їх не можна проігнорувати, коли йдеться про ментальну топографії українських місткостей, хоча можна надати численні інші (можливо, не менш виразні та влучні) приклади такої культурної в сучасній літературі.

Літературне топографування місцевості представлене в трьох проєкціях. У першому розділі автор зосередив увагу на характерному діагностиванні «міст пам'яті» (П'єр Нора), що втілюють механізми культурного освоєння — не тільки простору, а й часу. У третьому розділі розглянути феномен місць проблематичних або «не-міст» (Марк Оже): позбавлені властивостей, вони й людини обречують на аналогічне оціненню від власного харчування. Нарешті, перший і третій розділ книги розділений пунктирною зоною війни, зокрема в її гібридній якості, яку не можна конкретно визначити. Отже, місця чергуються з немісцями, реальну конкретику карти заступається символічна та уявна локація, а географія неодмінно поєднується з історією. По суті, такий образ світу пропонує художня література, адже йдеться насамперед про людину та людські уявлення про простір, а не про політичні або геодезичні картки. У цьому людському світі зовсім інші, ніж у природі, вітри, бурі та урагани — не менш стихія та не менш руйнівний, але інші. І якщо в читача є відчуття, що зараз ми мимоволі опинилися в епіцентрі однією з таких стихій, то в художній літературі він знайде поживний ґрунт для того, щоб це відчуття ідентифікувати, зрозуміти та осмислити" (Ярослав Поліщук, з передисловія).